Всесвітній день вчителя

5 жовтня – Всесвітній день вчителя.

– за рішенням ЮНЕСКО професійне свято працівників освіти.

В Україні «День працівників освіти» установлено згідно Указу Президента України № 513/94  відзначається в першу неділю жовтня, а вітання починаються ще в п’ятницю.

Вчитель – людина, яка навчає інших людей (своїх учнів), передає їм певні знання. Це спеціаліст, що проводить навчальну та виховну роботу з учнями в загальноосвітніх школах різних типів. 

Вчителювання є найдавнішим заняттям людства. Ще у Стародавній Греції використовувалось слово «педагог», що означало «провідник дитини».  

На Старокостянтинівщині майже з середини ХІХ ст. при кожній церкві була початкова школа, при ній - один чи два вчителі. В ХХ ст. школи стали семирічними, середніми. Вчителів стало більше, але статус вчителя завжди залишався досить високим. Це була, як кажуть, «перша людина на селі», до якої звертались за порадою діти і дорослі. Такою поважною людиною був в селі мій прапрадід Кузьма Олександрович Собчук. В 1898р. історик Теодорович писав: «церковно-приходська школа грамотності в селі Грибенинка існує з 1885 р., розміщується в церковному домі і утримується на кошти прихожан. Вчителями в різні роки були солдат Ілля Гудим та нині відставний унтер-офіцер Кузьма Олександрович Собчук».  Кузьму Олександровича, його дітей, внуків поважали в селі. За те, що були працьовитими, порядними, віруючими людьми, які підтримували не тільки освіту, але й допомагали утримувати церкву на селі. Сім'ю його внучки Марії, в заміжжі Остапчук, називали в селі «богами», бо багато робили для церкви.

Від свого батька завжди чула тільки гарні слова про його вчителів, а він навчався в с. Пашківці.  

Мої спогади про школу №1 в Старокостянтинові, теж тільки гарні і добрі. Хоча батькові шкільні роки були важкими післявоєнними, його покоління навчалось в простих холодних класах, а ми вчились в новій, світлій, просторій будівлі, одній з найкращих на той час в місті – відчуття подяки, поваги до школи, як до рідного дому, до вчителів, як старших наставників, залишилось в пам’яті на все життя. 

Як можна забути уроки вчителів ЗОШ №1: фізика Едуарда Антоновича Козака, який міг пояснювати складний матеріал, як казочку розказати, легко, зрозуміло для сприйняття і при цьому терпеливо і спокійно донести кожному пояснення.  

Як казав класик: «професія вчителя не помітна, як лікаря, але є не менш значимою. Вчитель має лікувати душі». Такими були наші вчителі літератури. Уроки Нелі Давидівни Босіної, яка завжди виглядала як актриса, гарно одягнена, при зачісці,  дуже прониклива, уважна до кожного, скрупульозно подавала матеріал.

Через років 20 після школи ми дізнались, що вона виїхала в Ізраїль - там жила, писала.

З її оповідань дізнались, про її дитинство, як дитини війни.

Уважна і прониклива до дитячих душ, вміла донести знання кожному – вчителька української мови та літератури Оксана Йосипівна Нікітюк. 

Незабутні заняття фізрука «Денисовича» Володимира Денисовича Коваленка, який з гумором і батьківськими порадами так міг подати матеріал, що здавалось, наче це ти сам, від природи, можеш легко бігати, стрибати і заробляти гарні оцінки.

Уроки істориків Хоми Яковича Гробмана і Володимира Ілліча Мудрика різні, але в кожного цікаві і неповторні.

Вчитель малювання і креслення Маринич викладав так, як в інституті, після його занять учні йшли навчатись до художньої школи чи на гурток «малювання» в Будинок школяра.

Людмила Степанівна Богданова – викладач іноземної мови і наша класна керівник. Прийшла в «першу школу» одразу після інституту. Вона, ще зовсім молода особа, одразу стала для класу не тільки вчителем, а й старшою подругою, порадницею. Ми пишались, що у нас така молода і гарна «керівничка».

Незабутні уроки анатомії Ліни Леонтіївни Кравецької. Як можна забувати вчителів молодших класів, тих хто готував нас до старших класів – вчительку продовженого дня Ніну Ананівну, яка вміла в доступній формі пояснити будь який матеріал з математики чи мови, та Любов Яківну, яка прилучала нас до дисципліни і порядку.

Незмінний директор міської школи №1 Леонід Володимирович Пекач. Ніхто ніколи не чув, щоб він крикнув, але його розуміли з пів слова, з погляду, і завжди поважали і слухались. 

Цей список вчителів може бути безкінечним. Пройшло чимало років і ми усвідомлюємо, що своїх вчителів ми пам’ятаємо, згадуємо з повагою, не тільки тому, що вони нас чогось навчили, дали певні знання, а й тому, що вони відносились до нас, дітей-учнів, з любов’ю, розумінням, повагою, щиро вкладаючи в кожного з нас часточку самих себе. Саме ці якості вчителя завжди цінувались разом з професійними навиками.

Неоціненою є роль і значимість працівників сфери освіти в нашому житті. 

Професія  вчителя завжди була почесна, а вчителі – шановані люди.

Світлана СУСУГУРОВА

Джерело - Старокостянтинівський історико-краєзнавчий музей.

Можливо, Вам також буде цікаво — З історії школи.

☝️ Сьогодні в коридорах нашої школи пахло квітами. 🌹
Учні зранку метушилися, намагалися непроґавити жодного вчителя. Кожного привітати, сказати теплі слова вдячності, пригостити шоколадним смаколиком з креативним передбачуванням. А далі.... Наші учні та їх батьки на один день приміряли на себе роль вчителя і провели справжні уроки у класах👍!
Окрасою Дня став святковий концерт за участі талановитих учнів нашої школи та запрошених танцювальних гуртів міста. Актова зала наповнилася піснями, танцями, чуттєвими віршами і гумористичними відеопривітаннями від цьогорічних випускників школи. 👨‍🎓👩‍🎓

Свято вдалося!

🫶 Усім учням, щира подяка за участь, за активність, за креативність!
Ви у нас найкращі!💙💛

Вітаннячко 🤗 для усіх вчителів ЗОШ №1 🥰